Село моє

Музейний урок з історії для учнів 5 класу Нужа Ю.П. почала зі слів та вірша нашого земляка Корсуна Андрія Миколайовича, який працює  та проживає у  селі Сидоренково «…Всі ці роки я подумки повертаюсь до мого рідного і найдорожчого у світі села, до моєї Олександрівки. Зовсім поруч, на відстані всього якихось семи кілометрів розташоване мальовниче, неповторне, дороге серцю  місце на Землі - моя Батьківщина. І донині воно манить мене своїми знайомими до болю затишними вулицями ,  завжди привітними олександрівськими людьми та  рідною батьківською хатою, де і донині проживає  моя мама - Ганна Панасівна.

Через роки, що в злеті журавлинім

У пам’яті людській карбують слід,

Я хочу ще раз поклонитись Батьківщині

І передати їй палкий привіт!

           Село моє! Я знов лечу думками

           У край дитинства, юності і мрій,

           Де похилились верби над ставками

           У рідній Олександрівці моїй.

Туди , де все знайоме і привітне,

Де працею живуть, співаючи пісні,

Воно для мене найдорожче, заповітне!

Село моє! Прекрасне навесні!

          Сади вишневі у травневому цвітінні,

          На сході сонце ніжно променить,

          Минула ніч, свої сховавши тіні,

          Село прокинулось, уже не спить.

 В турботах люди, навесні ж бо,звично,

Один лиш день годує рік,

Тому у день цей, як і споконвічно,

На полі, у роботі трудівник.

          Загуркотіло, загуло, завило!

          І так щоденно, зранку до зорі,

          А вечорами дбайливі господині

         Стрічають із Гайтури череду корів.

 Обличчя стомлені і водночас щасливі,

 Незмінне все на  протязі віків.

 І радощі , і біди - все на хлібній ниві

В моїх чудових земляків.

Їх обличчя знайомі і світлі,

Повні різних життєвих ідей,

У турботах, і завжди привітних

Олександрівських добрих  людей.

       Хай живе й розквітає всебічно

       Це красиве і мирне село,

       Щоб надалі, як і споконвічно,

       Гарно жити у ньому було.